о. Др. М. І. Любачівський

Катехизм для парохів

Виданий за припорученням святішого вітця папи Пія V

На підставі декретів св. Тридентійського собору

epub mobi

Розділ 2

§1 «І во єдиного Господа Ісуса Христа; Сина Божого, єдинородного, іже от Отца рожденного, прежде всіх вік.»

У цьому Артикулі визнаємо, що Ісус Христос є Божим Сином. Тож ми відмовляючи щодня, а то й кілька разів у день Символ Віри, (визнаючи Ісуса Христа Божим Сином) все більше й більше збираємо собі Божих ласк. Про те визнавання синівства божого Ісуса Христа говорить улюблений ученик Спасителя св. ап. Йоан: «Хто визнає, що Ісус є Сином Бога, Бог перебуває в ньому і він у Бозі. (1 Йо. 4, 15). Про ту саму правду говорить сам Ісус Христос до голови апостолів Петра, коли той визнав Його Сином живого Бога: «Щасливий ти Симоне, сину Йони, бо ні тіло ні кров не об’явили тобі того, але мій Отець, що є в небі.» (Мат. 16, 17). Ця правда віри є підставою нашого спасіння.

Христа

Із першим ім’ям Ісус є злучене друге — Христос. Воно означає помазанник. Як знаємо з біблійної історії, коли Господь Бог вибирав людей до якоїсь визначної служби чи уряду, казав помазувати їх оливою на знак їхньої гідності. Так помазувано в жидів пророків, царів чи священиків. Пророків тому, що вони були начеб перекладачами — уст Бога, посередниками між Ним і людьми. Царів, бо вони мали бути заступниками Бога, тому що правдивим царем у Ізраїльському народі був сам Ягве — Бог. Вони мали хоронити Божі закони в народі, боронити немічних і карати тих, що провинились проти закону. Священиків, помазувано тому, що вони мали своїми молитвами поручати Богові народ і віддавати його Божій опіці; приносити в Його імені жертви (Богові), щоб ними переблагати Його за гріхи.

Коли ми тепер розглянемо життя Ісуса, побачимо, що Він один обняв ці всі уряди. Він не потребував бути помазаним святим олієм, бо Його освячувала Його Божа природа — друга Особа Божа, Бог-Слово, Божа Мудрість. Про те ясно говориться в письмі: «Ти полюбив справедливість і зненавидів беззаконня, тому й помазав тебе Господь Бог твій миром радості понад твоїми товаришами.» (Пс. 44, 8). Чи в другому місці: «Дух Господній надо мною,, який помазав мене і післав благовістити убогим.» (Лк. 4, 18).

В той спосіб Ісус Христос є пророком і учителем у найсовершенніший спосіб. Він сама Божа Мудрість, знає найкраще науку свого небесного Отця. Він, що є віддзеркаленням Божої суті, найкраще може навчити людей про те, хто є Бог і який Він є; яку ціль Він має щодо людей і як вони можуть ту ціль осягнути. Він як всемогучий і всевідучий Бог найкраще міг пророкувати, бо Він сам Боже Слово, тож найкраще міг в імені Бога промовляти до людей; найкраще міг навчити їх, як можна йому подобатися.

Ісус — найвищий священик

Всі старинні священики приносили Богові кроваві жертви зі звірят, а також і безкровні, які були прообразом тої кровавої жертви, що її приніс Богові Його Син — Ісус Христос на горі Голготі, даючи себе розп’яти на хресті. Він дав себе вбити, щоб тою смертю задосить учинити за наші гріхи. Він одинокий є правдивим священиком, бо тою одною жертвою вибавив усе людство, примирив його з Богом; підчас коли всі інші старозавітні священики всіма своїми жертвами не могли того ніяк зробити. Тож пс. 109 називає Ісуса дійсним священиком: «Ти є священик у віки по чину Мелхиседека.» (Пс. 109, 4). Ісус і надалі остався священиком, бо по цілому світові, аж до кінця світу приносить і приноситиме себе небесному Батькові у безкровній жертві. Бо то не священики, але він сам себе приносить у жертві. Він сам устами священика, що є начеб Його знаряддям (як для нас перо, чи олівець) освячує і перемінює хліб у своє Тіло, а вино в Кров, тобто далі приносить себе в жертві Богові за нас.

Ісус — Цар всесвіту

Він Цар не лише з огляду на свою Божу природу. Він є королем також як чоловік, як про те говориться в Євангелії: «І царюватиме над домом Якова во віки і Його царству не буде кінця» (Лк. 1, 33). Царство Ісуса, це царство духове, воно вже почалось тут на землі і буде продовжуватись далі в небі, Його царство, це свята Церква, що нею Він управляє при помочі свого заступника тут на землі — святійшого Отця. Він провадить її, дає їй закони, хоронить від нападу ворогів. Він дає їй не лише святість, але також достаточно сили, щоб вона могла витривати в добрі. До Його царства належать усі ті, що хотять піддатися Його законам, ті що слухають Його приказів і живуть чистим, святим життям. Ті всі відчувають безграничну доброту і ласкавість нашого Царя Ісуса. Те царство Він дістав від свого Отця вже від свого народження, але своєю смертю на хресті Він ще наново виборов його собі, спасаючи своїх підданих від смерти гріха, від власти Диявола.

Сина Божого, єдинородного

Ті слова приводять нам на гадку цю велику таїну відвічного родження Сина від Отця. Як же ж собі те пояснити? Бог Отець, всесовершенніше Єство духове, воно живе, воно ділає. Ділання Духа це розуміння, пізнавання. Бог Отець глядить на себе самого, розважає свою Божу природу, всі свої досконалості і у той спосіб пізнає себе самого у найсовершенніший спосіб, пізнає себе так, як Він у дійсності є, існує. Те пізнання Ьебе самого, совершенне пізнання своєї природи, ця Божа думка, Слово — Висказ Його безконечного ума, це друга Божа Особа, Син Божий, Божа Премудрість, Боже Слово. Пізнавання (відвічне, без початку і без кінця, що ніколи не почалось і ніколи не кінчається) себе самого в Бога Отця — це боже родження, родження Його Єдинородного Сина, що найсовершенніше віддзеркалює Бога Отця, тому що є найбільш совершенним пізнанням Бога Отця, пізнанням себе самого. Тому-то і у Святому Письмі говориться про Божого Сина, як про Бога Слово (висказання назовні гадки Бога Отця): «На початку було Слово і Слово було в Бога і Богом було Слово» (Йо. 1, 1).‘Слово Боже роджене від віків, тому що в Бога немає ділання, щоб чергувалось, то значить що було б і минало. Ні в Бога те що є — все є, ніколи не минає, але завжди триває, Очевидно, ми не можемо пізнати тієї таїни родження Сина Божого, тому Ісаія каже: «Його родження — хто ж збагне?» (Іс. 53, 8).

§2 «Світа от світа, Бога істинна от Бога істинна, рожденна, несотворенна, єдиносущна Отцу, імже вся биша»

Тими словами хотять зазначити Отці Церкви, в противенстві до тодішних єресей, що Божий Син, Боже Слово в усьому рівне Богові Отцеві і ні в чому Йому не уступає, бо має одну і ту саму Божу природу. Тому й кажуть: Син Божий це світло від світла. Як кожне світло є одної природи з іншим світлом, так само і Син має ту саму природу що Батько. Він правдивий Бог, бо походить від правдивого Бога родженням і не є сотворений, як усі інші створіння. Проте, Він не є нижчий, підчинений Богові-Батькові, але є рівний йому у всьому. А рівним є Йому якраз тому, що має ту саму природу, що Його Отець — тобто Бог Отець.

Тому що Слово взяло на себе людську природу, Воно так злучилося з нею, що створило одну особу. Тому й говориться в Символі Віри про Ісуса Христа, тобто про Богочоловіка і Йому приписується все те, що Святе Письмо приписує другій Божій Особі. Й знову ставить нам перед очі нова таїну — як правдивий Бог, Слово Боже, може бути рівночасно і правдивим чоловіком. Як можливо, щоб та сама особа раз по своїй Божій природі була роджена від віків від Бога Отця, а другий раз по своїй людській природі приходила на світ, тут на землю з Пречистої Діви, як мале немічне дитя, здане на ласку людей, своїх родичів: Пречистої Діви і св. Йосифа, прибраного батька? Як можливо, щоб цей всемогучий Бог-Слово, через якого все повстало, всі ті безмежні світи, всі створіння, могло рівночасно лежати мов те безпомічне дитя в яслах на в’язанці сіна? Як можливо, щоб той, що все удержує при житті й має усе в своїй власті, віддавався в руки своєї матери, в неї шукав захисту, піддержки? Відповідь на ті всі питання є в тому, що в Ісусі Христі, в Його одній особі є злучені дві природі: Божа і людська. Й то злучені тісно, незмішано, нерозлучно. І коли беремо під увагу Його боже родження від Бога Отця, Він не має співбратів, співнаслідників; бо Він є одним, одиноким родженим а не сотвореним Божим Сином. Коли однак візьмемо під увагу Його людське родження з Пречистої Діви і Святого Духа в Вифлеємі, тоді Він не лише називає нас своїми братами, але навіть так обходиться з нами, якби ми дійсно були Його братами. Й справді після Божого пляну всі, що будуть спасенні, будуть співучасниками Ісуса Христа в Його славі, будуть співучасниками в щасті — в огляданні Бога. Він є однак, нашим первородним братом, так як Його називає ап. Павло: «Первородний між багатьма братами» (Рим. 8, 29).

Ісус Христос має дві природи

Святе Письмо на різних місцях різно висловлюється про Ісуса Христа. Один раз розважає Його як Бога, а другий раз як людину. Слушно каже, коли розглядає Його Божеську природу, що Він є безсмертний, вічний, всемогучий. Коли ж глядить на Його людську природу каже, що Він терпів, умер і воскрес.

Та є ще інші атрибути (прикмети), які даємо Ісусові, що однако відносяться до обох природ. Приміром, називаємо Його Господом, нашим паном. І справді Ісус Христос по своїй Божій природі є рівний Богові Отцеві, будучи самим Богом як Отець — є нашим найвищим паном, тому що нашим паном може бути тільки один Бог. Але й як чоловік, Він є нашим паном. Бо він визволив нас від неволі гріха, своєю смертю звільнив нас, що були призначені на вічну загладу. Він дав життя нашій гріхом умершій душі, помирив нас із своїм Батьком. І в той спосіб ціною своєї крові, своєї смерти на хресті наче купив нас за своїх невільників. «Стався видом як чоловік, принизив себе бувши слухняним аж до смерти, смерти хрестної. Тому й Бог Його возніс високо і дав Йому ім’я більше від усякого імени, щоб в ім’я Ісуса приклонилось усяке коліно, що на небі і на землі і під землею» (Филип. 2, 8). Ба й сам Ісус по свойому воскресінні говорить: «Мені дано всяку владу на небі і на землі» (Мат. 28, 18). Він має назву Господа ще й тому, що в дивний нам незрозумілий спосіб долучив в одній своїй особі дві природи — Божу і людську. Проте, й із тої самої причини ми повинні б признати Його нашим паном, бо одна і та сама особа Ісус має в собі рівночасно Божу природу нашого Творця, а тим самим найвищого пана.

Яке ж відношення повинно бути між нами і Ісусом? Про нього знаємо вже із святих Таїнств. У Хрещенні ми торжественно вирікаємось Диявола-сатани і прирікаємо бути назавжди вірними Ісусові Христові, зате, що Він визволяє нас від влади Диявола. В Миропомазанні ми обіцяємо бути хоробрими жовнірами Христа, Його святої Церкви й усе заховувати Його заповіді, обіцяємо боронити її, а навіть якщо зайде потреба вмерти за неї, як на жовнірів пристало. Й те все ми робитимемо для нашого добра, бо залежно від того як далеко ми поступимо в совершенстві, як точніше сповнятимемо заповіді Христа тим краще буде для нас. Бо тим любіші станемо Йому; тим більше ласк Він зсилатиме на нас, тим більший вінець слави Він приготовить нам. А сам Ісус, хоч має право трактувати нас як слуг і то з трьох причин, про що ми вже згадували, мимо всього уважає нас за своїх братів і справді обходиться з нами так, якби були Його братами. Ось сам каже: «Ви мої друзі, коли робите все, що я вам заповів. Вже більше не зву вас слугами, бо слуга не знає, що робить його пан. Вас назвав я другами, бо все що я чув від мойого Отця, я об’явив вам» (Йо.15, 14). Ми ж зі своєї сторони повинні признати те все, що зробив для нас Господь, любити Його за ті всі добродійства, бо хто знає чи наша рідна мати віддала б за нас своє життя так, як Він на хресті; хоч вона найбільше зі всіх нас любить. А Він, хоч і наш Бог, хоч міг би мати міліярди лучших за нас єств, віддав за нас своє життя. Він бачив нас уже від самого початку, ще перед сотворенням світу, полюбив нас і тому не вагався терпіти за нас та й кров свою пролляти, щоб тільки вирятувати нас від вічної заглади.

А від нас зате Він нічого не бажає як тільки нашої любови. Хоче тільки, щоб ми були готові віддати Йому наші серця, так як Він сам не пожалів дати своє власне серце пробити, щоб наглядно доказати нам свою божественну любов.

Розділ 3 

«Нас задля человік і нашого ради спасенія сшедшаго з небес, і воплотившагося от Духа Свята і Марії Діви і вочеловічшася.»

У цих словах Символа Віри міститься величезна таїна Божої любови, Божої мудросте, що в своїй доброті не знає границь, але лише стремить до того, щоб помогти сотворінню, щоб дати йому змогу осягнути свою ціль. Кажеться в тій таїні, що друга Божа Особа взяла на себе людське тіло з Пречистої Діви Марії при співділанні Святого Духа. Той створив у лоні Преч. Матері зародок, що розвинувся опісля й дав початок цьому пречудному тілу нашого Спасителя. «Йосифе сину Давидів (сказав ангел до сплячого обручника Пречистої) не бійся взяти до себе Марію, твою жінку, бо що в ній зачалося, є від Святого Духа» (Мат. 1, 20). А в Євангелиста Луки: «Дух Святий найде на тебе і сила Вишнього осінить тебе, тим те, що вродиться святе, зватиметься Божим Сином» (Лк. 1, 35). Так сповнилось те давне Боже пророцтво, що його Він дав уже прародичам у раї: Син Божий зійшов з небесних висот, покинув щастя відвічного Отця і прийшов тут на землю, щоб жити між нами, як кожний із нас. Він прийшов, щоб уподібнитись до нас у всьому крім гріха і своїми терпіннями задосить учинити за наші провини. Гріх, безконечна образа Бога, вимагала безконечного задоситьучинення. Тому й Син Божий прийшов на землю. Він сам Бог, рівний Богу Отцеві прийшов щоб принестись у жертві за гріхи. А що задоситьучинення мало прийти від людей, тому Він прийняв людську природу, людське тіло і у той спосіб людська природа злучена в одній особі з Божою природою могла своїми терпіннями заплатити гідно за образу завдану Богові прародичем, Адамом. Вона своєю злукою з Божою природою в Христі, піднесена до безконечного совершенства могла рівночасно заплатити за всі провини і прогріхи людські, що ними від початку і до кінця світу люди обрахували і ображуватимуть Бога, відвічне, найсовершенніше Єство, свого найвищого пана.

Діло приготування тіла для Ісуса Христа, тобто сотворення зародка, як ділання Бога назовні є ділом Пресвятої Тройці, тому що воно є ділом Божої природи, яка є спільна всім трьом Особам Божим. Але тоді, що є ділом безмежної Божої любови, тому приписується Святий Духові, що є особовою, божою любов’ю. Само ж прийняття тіла, злука природи людської з Божою природою довершилось у одній особі — другої Особи Божої, в особі Божого Слова.

У воплоченні Божого Сина можна підчеркнути елементи природні і надприродні. Природним є те, що Ісус Христос одержав тіло від своєї матері Пречистої Діви Марії, подібно як і кожний чоловік одержує його від своєї матері. Однак перевищує спосіб людського понимання і включає в собі незглибиму таїну те, що як лише Пресвята Діва дала свою згоду стати Матір’ю Бога: «Се я раба Господня, нехай буде зі мною по твойому слову» (Лк. 1, 38), сейчас формується в її лоні зародок, що дає початок тілу Спасителя (непорочне зачаття). Рівночасно з ним лучиться душа й у цьому самому моменті наступає злука цієї повної людської природи з Божою природою Божого Слова; повстає незвичайне Єство: Бог і чоловік заразом, Ісус Христос, Воплочений Бог. Проте, в одному й тому самому часі повстає те чудесне Єство, совершенний чоловік і совершенний Бог заразом. Тому й Пречиста Діва Марія є дійсною Матір’ю Бога, бо вона дала тіло чоловікові, що є рівночасно Богом. Тому що вона в цьому акті зачаття, зачинаючи чоловіка, зачала рівночасно й Бога: «Ось ти почнеш у твоїй утробі і уродиш сина і назовеш ім’я Йому Ісус. Той буде великий і назоветься Сином Вишнього» (Лк. 1, 31). Сповнилось, отже, пророцтво, що його предсказав пророк Ісаія: «Оце ж дасть вам Господь знак: Ось дівиця почне в утробі і народить сина і дадуть йому ім’я Еммануїл (з нами Бог)» (Іс. 7, 14). Бог сейчас старається поширити цю правду, бо коли Пречиста зустрічається зі своєю тіткою Єлисаветою, та вже під впливом Святого Духа називає її Матір’ю Господа: «Звідкіля це, що до мене прийшла Мати мойого Господа» (Лк. 1, 43),

Душа Ісуса Христа

Як тіло Спасителя уформоване без співділання мужа Духом Святим у лоні Пречистої Матері, є особливішим твором Божої всемогучссті, так і Душа Спасителя, це твір Божої ласки, бо на неї вилив Дух Святий безмірне множество своїх дарів. Він не щадив їх, але вилив на неї таке множество, що ми всі можемо з неї черпати. Хоча душа Спасителя мала стільки ласк, не можна назвати Ісуса задля цього прибраним Божим Сином, так як кожного з нас, що живе в ласці освячуючій. Тому що Ісус є правдивим Сином Божим, отже не може бути рівночасно і прибраним сином. Одинокою ціллю воплочення Божого Сина було приведення людей до Бога Отця. Ісус, Божий Син, що любить безмежно Отця, бачив кривду, що йому наніс гріх. З другої сторони Він глядів на людей, на ті немічні створіння і бачив що вони втратили через гріхи, а заразом знав, що їх жде, коли не змиє з їхньої душі плями гріхів. Тому Він жертвує собою, щоб тільки привернути лад нарушений гріхом, щоб примиряти Бога з людством, Творця з Його створінням. Розважаючи часто цю божественну любов Ісуса Христа до нас, ми повинні старатися в якийсь спосіб відлічитись Йому.